igdrazil (igdrazil) wrote,
igdrazil
igdrazil

This journal has been placed in memorial status. New entries cannot be posted to it.

Про нашу журналістику…

…чи точніше про один з її недоліків. Узагалі мені на журналістику жалітися гріх бо я її плодами практично не користуюся. Це насправді досить погано про мене говорить, але маємо те що маємо. Але майже це не зовсім. Радіоточка постійно грає та й з журналістами стикатися доводилося. До речі в спілкуванні приємні люди. Принаймні інші мені не траплялися. Біда лише в тому, що в своїй роботі дуже значна частина цих самих приємних людей має дуже неприємні установки. Мене свого часу дуже дивували деякі особливості нашої журналістики і недавня розмова в ЖЖ змусила мене їх нарешті чітко сформулювати.

А тепер по порядку. В чому полягає суть роботи журналіста по хорошому? В тому щоби бути посередником між подіями і людьми, бути тим хто викладе новину людям. В нормі журналіст збирає інформацію, обробляє її і викладає публіці вже в готовому вигляді. Це в нормі. Звісно зібрати відомості можна тенденційно, проаналізувати погано, а викласти криво. Біда в тому, що багато українських журналістів, навіть досить непоганих, цієї схеми не дотримуються. Для них журналіст це оповідач який розповідає цікаві історії. А вже для того щоби щось розповісти йому треба збирати інформацію, обробляти її тощо.

На перший погляд різниця між цими підходами несуттєва. Від перестановки доданків сума не змінюється… ні, змінюється. Це не математика. При першому підході журналіст посередник, а от при другому по суті автор для якого факти, відомості тощо це лише так – джерела натхнення. Людина йде збирати новини вже знаючи в загальних рисах про що розповідатиме. Наслідком цього підходу є така загальна риса української журналістики як підганяння фактів та подій під наперед визначену схему. Ні, я не про джинсу і т.п., а про те журналісти замість того щоб взнавати як воно є, підсвідомо шукають факти які відповідають їхньому уявленню того як воно є. Особливо яскраво це видно під час інтерв’ю – суціль людей не питають, а фактично просять сказати заготований текст.
- Ну ви ж звісно …. правда ж?
І це аж ніяк не уточнюючі запитання чи направлення розмови у потрібне русло. Журналіст знає що хочу почути і намагається отримати саме це. Думка людини замінюється думкою журналіста. І я не думаю що такі «спеціалісти» з текстом працюють ліпше.

Свого часу в мене кілька разів брали інтерв’ю про рольові ігри, турніри, реконструкцію. Кожного (!) разу все зводилося до того, що мене кілька разів перебивали прозорими натяками, а іноді і прямими проханнями розповідати їм про те, що ми романтики і граємося в лицарів і прекрасних дам. Я завжди казав, що це не так, що ігри бувають різні, що реконструюють різні періоди, що більшість не хоче бути лицарями... а в газетах та інших матеріалах завжди були усе ті ж самі пісні про лицарів і прекрасних дам. Але це я такий впертий, а кілька разів бачив як наші розчарувавшись в можливості розповісти як насправді і не бажаючи от так просто кинути розмову тяжко зітхали і виспівували "ми граємо в лицарів...".

Біда української в невмінні слухати, сприймати інформацію і видавати її нехай в переробленому але в не зміненому по суті вигляді. Для більшості журналістів факти, інтерв'ю тощо це лише спосіб прикрасити вже готову картину. Наскільки ці факти в неї вписуються їх не цікавить, якщо ж не вписуються занадто очевидно їх відкидають. І тут справа не в тому, що наприклад журналісти не знають хто такі реконструктори чи рольовики. Це біда загального підходу. Пів року (чи рік? не пам'ятаю вже) назад одна газета вирішила зробити великий матеріал про Вікіпедію і звернулася до ряду старих дописувачів. Усіх спеціально просили писати про те що їм цікаво, такі собі коротенькі есе, думки щодо певних аспектів проекту, але дали обмеження по розміру тексту, мовляв нажаль усього розмістити не зможемо. В результаті з 2-3 сторінок цільного тексту в кожного видрали по абзацу і оцю мішанину назвали "думки вікіпедистів про свій проект". Журналістка яка спілкувалася зі мною потім написала, що те що я прислав було дуже цікаво, абсолютно несподіване і зовсім не схоже на те що говорили їй інші, але місця так мало, так мало тому вони використали лише один абзац.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments