igdrazil (igdrazil) wrote,
igdrazil
igdrazil

This journal has been placed in memorial status. New entries cannot be posted to it.

Про війну та нерви

Ще десь рік тому назад наштовхнувся я на оцей от текст http://averrones.wordpress.com/2011/08/26/memoirs/ . Пару місяців тому наштовхнувся знову, але так вже вийшло що в мене ще свіжі враження від прочитання «Історії завоювання Нової Іспанії» Діаса. І був там один епізод…

А тепер трохи докладніше. У наведеному тексті висловлена далеко не нова, хоча уже мало не сто років не мейнстрімівська думка. В деталі вдаватися не буду, але суть та що колись на війні були суціль стоїки, спартанці та супермені, а зараз усякі нитики. Причини цього піднімаються як в самому тексті так і в його обговоренні. За великим рахунком зводять до двох – по-перше, на сучасних війнах які сформували новий архетип сприйняття війни занадто багато випадкових людей, по-друге, усілякі декаденти завели погану звичку смакувати біди та муки, пускати соплі тощо. От останнє мене зацікавило, бо насправді як мені здається вплив літератури тут діє в обох випадках. Не просто зараз можна писати про жахи війни, але й в старовину не прийнято було про таке писати. Справжні чоловіки не плачуть і все таке. Тут звичайно можна задатися запитанням, а як воно було насправді? Це справді люди були такі залізні, чи просто прийнято було виглядати залізними? Мені було і те й інше. Особисто моє ставлення визначив Берналь Діас. В його описі де конкістадори зазвичай виглядають просто термінаторами є один маленький уривок який старий, восьмидесятирічний майже сліпий дід надиктував своєму чи то онукові чи то правнукові. Розповів через пів віку після подій коли більшості тих кого він згадує вже давно не було в живих, Розповів те, що увесь цей час тримав у собі.

«А теперь скажу два слова и о себе и поведаю об одной странности, которая долго меня мучила, да так и осталась неразгаданной. Именно. С тех пор как я был свидетелем, как наши бедные товарищи приносились в жертву идолам, меня охватила боязнь, что и мне предстоит та же участь. Мысль эта стала навязчива, и канун всякой битвы был для меня мучением. А ведь всякий знает, что я не трус, что меня любили и уважали, как одного из наиболее отважных! Но боязнь была, и отпадала она лишь в самом бою, что тоже не менее удивительно. Вот какое состояние меня долго угнетало; и в чем тут дело, я и до сих пор не знаю; виновата ли излишняя усталость или постоянная напряженность. Теперь - дело прошлое, а посему я свободно могу об этом поведать читателю.»

Цей шматок можна знайти в самому кінці опису взяття Мешіко.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments