igdrazil (igdrazil) wrote,
igdrazil
igdrazil

This journal has been placed in memorial status. New entries cannot be posted to it.

Про канібалізм та символізм

Завдяки читалці читаю значно більше і дуже різне. І серед цьог орізного трапляються деякі, хм, цікаві факти. Зараз чогось потягло на усяку Мезоамерику – ацтеки, майя та інші. В цілому чим більше взнаю тим більше вони мені нагадують Давній Схід – усяких там шумерів з асирійцями. І не тільки. Уіцилопочтлі з його обіцянками привести вірний йому народ в землю обітовану... ну ви зрозуміли. Але Мезоамерика зі своєю специфікою звісно. Найяскравішою частиною цієї специфіки є людські жертвоприношення. Усе ж таки вирізані серця, колекціонування черепів, здирання шкіри, ритуальний канібалізм хоча й траплялися в Старому Світі але не в такому зібранні. Та й усе ж таки або у сиву давнину, або у дикунів, або у особливих відморозків.

Хоча вирізання сердець явно затьмарило усе інше, але я хотів би розповісти про канібалізм. Те що він був ритуальний занадто вже очевидно. Хоча деякі іспанці й писали, що ніби то з часом багато хто так звикав до людського м’яса що йшов на війну аби лише його здобути, або що Монтекусома час від часу їв маленьких дітей, але це то занадто вже очевидна побрехенька яка не в’яжеться з усім комплексом відомостей. Почнемо з того, що їли ацтеки лише м’ясо принесених в жертву. Бідолаху утилізували приблизно так – серце йшло богам, голову вішали на цомпатлі, а потім коли плоть згнивала череп поповнював сховище, кінцівки відрізали і віддавали воїнові який захопив полоненого, а тулуб викидали. Якщо точніше, то що потім ставалося з серцем достеменно не відомо – за одними джерелами їх врешті спалювали на попіл, за другими обвуглені серця ховали, за третіми – варили і з’їдали жерці. Кінцівки вважалися священною їжею. Про голову говорилося. Тулуб очевидно ховали, але в будь якому разі ніякої цінності він для ацтеків не мав. Діас повідомляє, що в самому Мешіко цими тілами годували хижих звірів у зоопарку. Вже з самого розподілу видно, що ніякої гонитви за людським м’ясом не було, бо інакше ніхто б не викидав добру його половину. До речі той самий Діас відмічає, що в обложеному Теночтітлані з голоду почали їсти тіла вбитих ворогів повністю, але при тому тіла своїх не чіпали.

Якщо вірити Помару гонитви за людським м’ясом не могло виникнути в принципі. Отже воїн отримував руки та ноги захопленого ним полоненого. Частину м’яса він розрізав на шматки і роздавав друзям, знайомим, усякому начальству зі свого кварталу тощо. При цьому шматки часто були зовсім крихітні, тобто цінність такого подарунку була чисто символічна та престижна. Ті хто отримував таке підношення мали віддячити подарунками. Таким чином з одного боку воїн обдаровував ціле коло людей з іншого сам отримував подарунки. З того м’яса що лишалося готувалася учта для родини самого вояка. І отут починається саме для мене цікаве. Трапеза була урочиста і… сумна. Традиційно на ній повинні були плакати. Чому? Бо так само як вони зараз їдять плоть жертви так колись їстимуть плоть їхнього чоловіка/брата/сина. І саме з цих міркувань самі воїни від людського м’яса утримувалися.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments