March 2nd, 2014

1, перша

Про долю та удачу...

Я пізня дитина пізніх (як на свій час) дітей. Мої діди і бабці застали і Першу Світову і революцію. Теоретично, бо були занадто малі аби їх усвідомити, зате і Голод і Війну, ту саму Другу Світову відчули в самому розквіті. Мої батьки народилися ще до війни, але звісно були занадто малі аби хоч якось її запам'ятати. Я, власне усе мое покоління, та й сусідні також народилися в часи довгого миру. Ціле життя можна було прожити між 45 та 14, але нам судилося йти далі. В нас вже була своя революція, що ж тепер в нас своя війна. Насправді нам пощастило. Нам, тим кому від 20 до 45. Ми вже дорослі аби вирішувати свою долю, ми ще сильні і не замучені вкінець життям. Повірте, краще нам зараз аніж нам же через двадцять років і нашим дітям. А що можна було без війни... ну так, можна було б. У світі розумних людей, чесних політиків, всесвітнього блага та рожевих поні. Від долі не втекти. Нам випала ця чаша - нам і пити. Будьмо!