Про кольори та об’єктивність
Гуляв я недавно жижами і наштовхнувся на розмову про одну книжку. Одна людина хвалила книжка, а інші казали про те як жаль, що мало таких книжок. Книжка доречі історична - опис та аналіз пеіних подій. Так от з того як та що хвалили я раптом зрозумів, що книжка мабуть хороша, але от ті хто її хвалить... чи точніше справа не в книжці, а справа в тому, чого люди хочуть. Говорю про це бо не вперше зустрічаю подібне. Отже є люди які плутають об’єктивність з відстороненістю та байдужістю. Є люди для яких коли говорять ось чорне ось біле це погано за визначенням, а коли говорять і ті чорно-білі і ті чорно-білі це так само за визначенням добре. Ці люди вважають байдужість до предмету дослідження нормою, а пристарастний інтерес і недай бог вияв симпатій дослідника явним ганжем. Для цих людей об’єктивність це коли усі сторони хваляться та лаються однаково, коли в усіх хороші/погані сторони урівноважуються поганими/хорошими... Так от мене жахає цей сірий, чи по іншому чорно-білий ідеалізм. Мені не треба такої збочено прісноїх об’єктивності. В дослідника мають бути очі які бачать істину якою вона є, а не баланс між хорошим та поганим. Якщо щось чорне то слід казати, що воно чорне, а не вишукувати світлі сторони, якщо воно біле теж саме, про плями темного/світлого та світлому/темному слід писати якщо вони дійсно є, а не тому, що вони мають бути. Задовбали чебурашки які пишуть про те, що має бути. Людина яка пише книгу має право на власні уподобання, мені достатньо аби вони були очевидні, а вже поправку на погляди автора я зроблю сам. Може я ідеаліст, але мене лякає цей соціальний запит на чистопородних зебр. Ні мені не треба воронні чи білосніжні ідеї самі по собі, я просто хочу побачити що ж водиться насправді, а не що має водитися.