Про політкоректність...
Почну здалеку. Свого часу мене дещо смішили розповіді старих рольовиків про те як вони за допомогою гри змогли зрозуміти як... далі йшов опис екзистенційного досвіду та пізнання сенсу буття. Смішили, бо зазвичай подібне спливало під час обговорення з цивілами сенсу аж ніяк не буття, а біганини з палками по лісах. Для мене відповідь була очевидна - для задоволення звісно, цього більше ніж достатньо. Насправді зараз, хоч погляди мої на причину рольових ігор не змінилися, але посмішки подібне вже не викликало б. Дійсно, траплялося на іграх переживати вельми цікавий досвід, та й випадки коли явище реального життя ставало зрозумілим на іграх теж бували. Втім ігри тут не є чимось унікальним, власне саме для цього й потрібні моделі. Маленьких соціумів це теж стосується, часом те, що виглядає загадковим та дивним у "великому життя", абсолютно зрозуміле в малій компанії.

Добре-добре, я вже помаленьку до діла добрався. Як відомо усілякі інтренетні спільноти та проекти теж є соціумами. Одним з них є така собі Вікіпедія. Це вже взагалі модель для вивчення політичних процесів та еволюції правових систем... Але менше з тим. Був у мене недавно такий випадок пишу - я одній людині яка з одного боку є вельми адекватний співбесідником, а з іншого ідеологічним супротивником майже з усіх питань: "Любий враже,..." ну й далі тема розмови. Прибігає адмін який слідкує за порядком і о диво через якийсь час моя фраза виглядає: "Любий (образа вилучена)..." Мене це здивувало, по-перше, навіщо міняти мені сексуальну орієнтацію? По-друге, з яких це часів слово ворог стало образою? Ото почав я собі думати. Справа в тому, що насправді, я знаю причини подібної поведніки, я їх звісно не розумію але знаю. Тож мене цікавило не чому людина так зробила, а навіщо. І от в процесі роздумів на мене впало саторі. Ні євріка я не кричав, але раптом я багато що зрозумів про політкоректність, хоч на відміну від Архімеда думав не про це.

Чому політкоректність в реальності так сильно не схожа на свою ідею? Чому вона саме така яка є? Дуже просто. Політкоректність як масова ідеологія, насправді давно втратила зв'язок з терпимістю та ввічливістю. Стара форма живе тепер на зовсім іншому грунті. Політкоректність стає масовою лише коли зовсім інша сила бере цю маску в ображеної меншості, та нечислених активістів яким болять чужі образи. І сила ця це міщанське бажання спокою, дозволю вже собі репліку в стилі революційного романтизму. Це страх перед конфліктами. Це ті ж самі причини які змушують людей казати дітям аби вони не звертали увагу на образи, а коли хтось потрапив в халепу розказувати, що сам винен не треба було... Як там в росіян "плохой мир лучше доброй соры". Угу, хороші хлопчики не починають бійок, а дівчатка не ходять темними провулками. І взагалі поки тебе не було / про це не говорили було так спокійно...