Про людей...
Розповіла сьогодні колега про свою подругу - людина приклад того, що реальність така як її сприймають. Отже вона дуже любить жалітися:

- Як мало мені платять...
- Та в тебе ж зарплата під дві тисячі
- Так але через кризу премію на тиждень затримали

- Як я виглядаю, я ж мало не бомжиха - і при цьому поправляє комір новенької хутряної куртки

- Я бездомна, мені нема де жити.
- Ти ж живеш на Печерську у власній квартирі.
- Це не моя квартира, це сестри. вона мене може в будь який момент вигнати.
- Ти ж там прописана.
- Ну та й що вона мене може вигнати. Я з будь якого моменту бездомна.
- Ти що посварилася з сетсрою.
- Ні, але вона може...

- Ой, а якщо мене раптом звільнять, щож я робитиму.
- В тебе ж батьки багаті, в найгіршом випадку повернешся до них в п'ятикімнатну квартиру на Липки.
- А навіщо їм доросла дочка?

Але головна проблема то звісно чоловіки. В неї купа кавелерів, але всі кудись дуже швидко вшиваються.
- Я не розумію куди вони діваються? Мені ж не багато треба. Щоб він був багатий, мене любив. І щоб за вечір на мене витрачав не менше 400 гривень, бо якщо менше значить жлоб.

Саме цікаве, що ця дівчина аж ніяк не гламурна кіса, а людина яка з 2 курсу заробляє собі на життя, влаштувалася на роботу сама і працює архітектором, і якщо вірити нашій, то дуже толкова спеціалістка.