Home

Advertisement

Customize

Думи мої думи...

Recent Entries

7/4/09 11:49 pm - Про кольори та об’єктивність

Гуляв я недавно жижами і наштовхнувся на розмову про одну книжку. Одна людина хвалила книжка, а інші казали про те як жаль, що мало таких книжок. Книжка доречі історична - опис та аналіз пеіних подій. Так от з того як та що хвалили я раптом зрозумів, що книжка мабуть хороша, але от ті хто її хвалить... чи точніше справа не в книжці, а справа в тому, чого люди хочуть. Говорю про це бо не вперше зустрічаю подібне. Отже є люди які плутають об’єктивність з відстороненістю та байдужістю. Є люди для яких коли говорять ось чорне ось біле це погано за визначенням, а коли говорять і ті чорно-білі і ті чорно-білі це так само за визначенням добре. Ці люди вважають байдужість до предмету дослідження нормою, а пристарастний інтерес і недай бог вияв симпатій дослідника явним ганжем. Для цих людей об’єктивність це коли усі сторони хваляться та лаються однаково, коли в усіх хороші/погані сторони урівноважуються поганими/хорошими... Так от мене жахає цей сірий, чи по іншому чорно-білий ідеалізм. Мені не треба такої збочено прісноїх об’єктивності. В дослідника мають бути очі які бачать істину якою вона є, а не баланс між хорошим та поганим. Якщо щось чорне то слід казати, що воно чорне, а не вишукувати світлі сторони, якщо воно біле теж саме, про плями темного/світлого та світлому/темному слід писати якщо вони дійсно є, а не тому, що вони мають бути. Задовбали чебурашки які пишуть про те, що має бути. Людина яка пише книгу має право на власні уподобання, мені достатньо аби вони були очевидні, а вже поправку на погляди автора я зроблю сам. Може я ідеаліст, але мене лякає цей соціальний запит на чистопородних зебр. Ні мені не треба воронні чи білосніжні ідеї самі по собі, я просто хочу побачити що ж водиться насправді, а не що має водитися.

5/15/09 03:27 pm - Про вплив мистецтва на життя...

Коли я побачив це я чомусь одразу згадав Чобітів і як виявилося не даремно, бо як виявилося саме цей серіал сподвиг людину на подвиги, чи точніше на Айко.

В інтерв'ю одного режисера говорилося, що кавайні дівчатка заполонили аніме з того часу як в цю індустрію прийшло покоління отаку. Але ж не всі отаку пішли в анімацію, більшість потрапили в інші сфери. От і наслідки http://www.projectaiko.com/index.html

5/12/09 02:51 pm - Про поїздки...

Травневий виїзд на фестиваль я продуплив, тож дуже вдячний Богданові за те, що він запросив мене кататися на бузьких порогах. За роки в мене вже виробилася рефлекторна потреба час від часу щось робити на природі, спати в наметі, їсти з брудної миски брудною ложкою, пити вино з глиняного кухля, дивитися на вогонь, спостерігати зорі посеред ночі сидячи на землі та слухати тупувато-сороміцькі жарти, що звичні в чоловічому товаристві серед своїх.

4/14/09 03:24 pm - Про давню дипломатію

Перечитав куплену колись пізньорадянську книжечку про дипломатію на стародавньому Сході. Вельми та вельми повчальне читання. Особливо кидається у вічі особливості дипломатії кожної з давніх держав. Тож нижче наведу деякі вичитані факти.

Єгипет в ІІ тисячолітті до н.е. це одна з «великих» держав регіону. Більше того сама велика, серед інших рівних – правителів Вавілону, Мітані, хетів і пізніше ассірійців фараони мали особливий статус. Втім причина чому інші його визнавали очевидна – золото. Ось те що було в фараонів і чого хотіли від них інші володарі, їх листи то на ¾ прагнення золота – від майже вимог до виканючування, але тема одна «…пришли мені золота, багато золота, набагато більше ніж присилав моєму батькові…». Фараони звісно жалися, але понти річ не дешева тож золото усяким вавілонянам та сирійцям таки перепадало, причому часом в кількостях по пів тонни за раз. Когось мені ці фараони нагадують…

Зовсім інша стилістика в хетів. По-перше тут справи вирішувалися не золотом, а не менш банальною силою. По-друге, хети дуже любили домовлятися та почувати себе правими. Тому де тільки можна укладали угоди та приносили клятви і від партнерів вимагали того самого. Тож коли треба було почати війну хетський цар майже завжди посилався на численні порушення договорів і йшов відновлювати справедливість. А що договори частенько були не дуже рівноправні то вже таке. Головне, що люди клятви обітниці не мають порушувати.

Ассирійці щодо цього були значно простіші цим брутальним відморозкам особливих приводів не треба було «…кинув він рабську службу мені…» ну чим не привід для війни? Ні, ассирійці теж любили розказувати хто та як порушує домовленості, але ще більше їх серце тішилося з описів того хто та як повзає рачки, мете бородами землю та цілує ноги. Оскільки воювати асирійці вміли то до подібного змушували багатьох, але от дивина сусідам подібні вправи не подобалися, тож кожен поважаючий себе ассірійський цар 2-3 рази завойовував одну й ту саму країну, оскільки невдячні раби тільки те й робили що повставали. Як не дивно, але саме брак тактовності призвів до неабиякого розвитку дипломатії – сусіди ассірійців не любили але поодинці з ними боротися не могли, тож збивалися в коаліція, які зі свого боку ассірійці руйнували. Звісно можна було б мабуть направити свій хист на підтримання більш стерпного режиму, але то був не їх стиль – який сенс когось завойовувати якщо гнобити не можна. Заодно з дипломатією ассірійці розвивали розвідку. Дуже показовим є той факт, що керував розвідкою спадкоємець престолу – проходив передробочу практику. Пишуть що звіти агентів свідчать про те, що це були зовсім різні люди. Наприклад один явно був колись жерцем тому його звіти наполовину складаються з астрологічних викладок… Підозрюю, що коли замінити астрологічні на геополітичні то таких і зараз знайдеться чимало.

Якщо ассірійцям в будівництві імперії заважав не в міру садистський характер, то в індійців була інша проблема – ідеологія. То й факт, що величезний регіон належав до однієї культури і мав схожі мови зіграв з ними поганий жарт. Фактично в стародавній Індії не існувало чіткої різниці між далекою провінцією та васалом, між залежним царем та правителем далекої околиці. В ідеалі правитель мав стати «чакравартіном» тобто колесовертачем. Часом цей термін перекладають як імператор, але чакравартін та імператор це дуже різні речі. Отже чакравартін має навколо себе мандалу центром, ступницею якої є його власне царство. Навколо центру йде коло прямо залежних царств правителі яких або прямо визнали владу ражі, або ж він посадив туди царями своїх синів чи вельмож. Далі йде коло менш залежних царств, а за ним вже коло молодших союзників, ще далі просто союзники і т.п. Так от суть індійської політичної думки в тому, що забрати у ворог спірну територію це нормально, посадити на трон свого ставленика чи родича теж, поділитися ворожими землями з союзником припустимо, а от банально включити чуже царство в своє повністю неможна. Неможна повністю знищити іншу державу, поміняти там систему управління і т.п. Негарно, свої вельможі можуть не зрозуміти, бо якщо цар таке з чужими робить, то може ж і зі своїми вчинити… Тож царі воювали між собою, примучували одне одного до покори, ганяли по чужим полям священних коней і т.п. Але створені мандали не були стійкими і тільки-но мінявся баланс сил як вони розпадалися і байдуже хто стояв на чолі васально царства – нащадок колись незалежної династії чи двоюрідний брат чакравартіна – ніякому правителю не хочеться служити іншому землею, військом чи казною.

Щодо Китаю, то як не дивно до створення єдиної імперії Цинь Шіхуаном китайська дипломатія була як на сучасний погляд сама розвинута та прогресивна. Якщо відкинути очевидний факт, що Давній Схід це дуже розмите поняття і якщо для Близького Сходу це ІІІ - перша половина І тисячоліття до н.е., а класичними є ІІ - перша половина І тисячоліття до н.е., в той час як для Індії та Китаю розглядають зазвичай І тисячоліття до н.е. та перші століття після. Так от якщо не враховувати цей тисячолітній зсув, то як не крути китайська дипломатія сама продвинута. Причин тому кілька. По-перше, усе ж таки посли їздили між державами однієї культури і більш менш одного народу, по-друге, сторіччя кривавих та жорстоких воєн в яких доля регулярно мінялася, а царства насобачилися в грі «а тепер усі на найсильнішого» привчили до того, що дипломатією нехтувати не можна, по-третє, ці ж самі затяжні та важкі але часто безрезультатні війни навчили дуже цінувати тих хто «досягає рішень не виходячи з палацу, та укладає угоди між чарками». На відміну від Близького Сходу такі поняття як недоторканість посла та дипломатичний етикет в Китаї були не в зародку, а в цілком розвинутій формі. До речі що в Китаї, що в Індії на відміну від заходу війна розглядалася як засіб досягнення «артхи» (користі). Коли Сунь Цзи розхвалює виграш без битви, це не данина гуманності, це жорсткий прагматизм. Війна це засіб і не більше того.

3/28/09 11:45 pm - Про політкоректність...

Почну здалеку. Свого часу мене дещо смішили розповіді старих рольовиків про те як вони за допомогою гри змогли зрозуміти як... далі йшов опис екзистенційного досвіду та пізнання сенсу буття. Смішили, бо зазвичай подібне спливало під час обговорення з цивілами сенсу аж ніяк не буття, а біганини з палками по лісах. Для мене відповідь була очевидна - для задоволення звісно, цього більше ніж достатньо. Насправді зараз, хоч погляди мої на причину рольових ігор не змінилися, але посмішки подібне вже не викликало б. Дійсно, траплялося на іграх переживати вельми цікавий досвід, та й випадки коли явище реального життя ставало зрозумілим на іграх теж бували. Втім ігри тут не є чимось унікальним, власне саме для цього й потрібні моделі. Маленьких соціумів це теж стосується, часом те, що виглядає загадковим та дивним у "великому життя", абсолютно зрозуміле в малій компанії.

Добре-добре, я вже помаленьку до діла добрався. Як відомо усілякі інтренетні спільноти та проекти теж є соціумами. Одним з них є така собі Вікіпедія. Це вже взагалі модель для вивчення політичних процесів та еволюції правових систем... Але менше з тим. Був у мене недавно такий випадок пишу - я одній людині яка з одного боку є вельми адекватний співбесідником, а з іншого ідеологічним супротивником майже з усіх питань: "Любий враже,..." ну й далі тема розмови. Прибігає адмін який слідкує за порядком і о диво через якийсь час моя фраза виглядає: "Любий (образа вилучена)..." Мене це здивувало, по-перше, навіщо міняти мені сексуальну орієнтацію? По-друге, з яких це часів слово ворог стало образою? Ото почав я собі думати. Справа в тому, що насправді, я знаю причини подібної поведніки, я їх звісно не розумію але знаю. Тож мене цікавило не чому людина так зробила, а навіщо. І от в процесі роздумів на мене впало саторі. Ні євріка я не кричав, але раптом я багато що зрозумів про політкоректність, хоч на відміну від Архімеда думав не про це.

Чому політкоректність в реальності так сильно не схожа на свою ідею? Чому вона саме така яка є? Дуже просто. Політкоректність як масова ідеологія, насправді давно втратила зв'язок з терпимістю та ввічливістю. Стара форма живе тепер на зовсім іншому грунті. Політкоректність стає масовою лише коли зовсім інша сила бере цю маску в ображеної меншості, та нечислених активістів яким болять чужі образи. І сила ця це міщанське бажання спокою, дозволю вже собі репліку в стилі революційного романтизму. Це страх перед конфліктами. Це ті ж самі причини які змушують людей казати дітям аби вони не звертали увагу на образи, а коли хтось потрапив в халепу розказувати, що сам винен не треба було... Як там в росіян "плохой мир лучше доброй соры". Угу, хороші хлопчики не починають бійок, а дівчатка не ходять темними провулками. І взагалі поки тебе не було / про це не говорили було так спокійно...

3/8/09 02:38 pm - Про демагогів та популістів...

Цікава наука історія. Як гарно зауважив Олексій, не слід забувати, що демагогом був Демосфен, а популістами брати Ґракхи. А ось і ближчі до наших часів приклади http://uk.wikipedia.org/wiki/Х'ю_Лонг які показують що Юлі Володимирівні ще є куди розвиватися, бо як для популістки вона не вміру продалася капіталу.

3/8/09 01:32 pm - Про ножі та швейцарців...

Загадка для тих хто НЕ знає, яким сторіччам датується от це виріб


Ось цого реконструкція:
Read more... )

3/3/09 09:52 pm - Про альтернативи...

Цікаво, а чому серед альтернативних історій не розглядають такий цікавий та досить високоймовірний варіант як багатокраїнна Північна Америка. Адже були там і датські і голандські колонії, про французів і згадувати нічого. Як на мене друга Європа на захід від Атлантики то дуже навіть цікавий варіант. Звісно до оригіналу за клаптиковістю не дотягнеться, але 5-7 держав цілком ймовірні.

2/20/09 07:45 pm - Про консісту ІІ...

Берналь Діас увесь час жахається людським жертвоприношенням, але при цьому регулярно і абсолютно спокійно згадує таку деталь - іспанці звикли використовувати для лікавання ран олію, оскільки олії не були вони що для себе що для коней вживали витоплений з вбитих індіанців жир, людський жир. Схоже дійсно людей жахає лише незвичне.

2/16/09 08:55 pm - Про помальований транспорт

Всі певно чули чи бачили фотки помальованого анімешними персонажами транспорту. На зразок такого
Read more... )

2/16/09 12:16 am - Про запозичення...

В ставленні до запозичених слів я класичний пурист, втім є тип слів проти яких я ніц не маю - це вузькі терміни, ті що позначають не кольори, а відтінки відтінків. Дуже зручно замість важкого визначення на абзац користуватися одним словом. Свого часу використання букв в алгебраїчних записах дуже посприяло розвитку математики. Але насправді подібні терміни мають ще одну гарну сторону - вони дозволяють по новому глянути на старі речі.

От наприклад спробуйте точно описати чому присвячена половина роману Гюга "Собор Паризької Богоматері"? Насправді достатньо двох фраз. В Гюга було мое - готична архітектура. Пів роману він за своїм мое свуниться.

2/11/09 08:57 pm - Про дивне...

Виявляється є дорослі кияни які ніколи не їли київську перепічку...

1/14/09 05:08 pm - Про картинки...

Чесно кажучи більшість малюнків реконструкцій нелюбителю нецікаві, бо показують перш за все речі, а не людей. Але часом трапляються гарні зображення, що дають можливість не лише побачити як це виглядало, але й до певної міри відчути...

Read more... )

12/31/08 11:21 am - Про конкісту І...

Почав нарешті читати книжку яку так довго відкладав на потім «Справжню історія підкорення Нової Іспанії» Берналя Діаса дель Кастільо. Чесно скажу якби то не була історія, то це було б дуже круте фентезі. Тож я не втримаюся і буду викладати деякі цитати. Почну з того, що незважаючи на те, що працею Діаса користувалося дуже багато істориків але видали її лише через півстоліття по його смерті, а повністю та без скорочень книжка вийшла лише в 1904 році. Справа в тому, що правдивий опис подій багато кому муляв очі, то ж деякі придворні історики писали, що Берналь був звісно гарним солдатом і взагалі володів мечем краще ніж пером (насправді писав він добре, а про володіння мечем говорить вже те скільки битв він пережив) і взагалі:

...Из многих мест его [(Берналя Диаса)] сочинения ясно видно его немалое честолюбие и негодование. Из-за страстей своих нередко возводит он незаслуженные и горькие жалобы на Эрнана Кортеса - величайшую личность в этой истории. Для этого он прилагает немалое старание, чтобы выискивать намерения Кортеса, дабы умалить и возвести хулу на его дела. Он же возмутительные речи и доносы солдат считает часто достовернее собственных слов и приказов их предводителя, а ведь, как во всех чинах, так более всего в воинском, опасно тем, которые должны только слушаться, дозволять рассуждать о приказах начальников.

Зі свого боку Берналь теж не мовчав і в своїй книжці встиг протоптатися по тим, хто описав ті події раніше:

...Такова была первая битва Кортеса в Новой Испании, и длилась она более часа.

Иначе она описана у Франсиско Лопеса де Гомары. По его словам, вместе с Кортесом, и даже раньше его, прискакал не Франсиско де Морла на своем коне, а сами святые апостолы - сеньор Сантьяго и сеньор Сан Педро. Конечно, все наши победы исходили от Нашего Сеньора Иисуса Христа, да иначе нам бы несдобровать, ведь, брось каждый из врагов лишь по горсти земли на нас, мы были бы похоронены под земляным холмом. Конечно, милость Нашего Сеньора все время поддерживала нас, и возможно, что посланы были, как говорит Гомара, сами славные апостолы - сеньор Сантьяго и сеньор Сан Педро. Возможно, что я, великий грешник, не сподобился узреть апостолов и видел лишь Франсиско де Морлу на его темно-гнедом жеребце. Но почему же никто другой из нас, участников, не приметил этого! Неужели мы, ввиду чуда, не построили бы храм, да и городок назвали бы Сантьяго де ла Виктория или Сан Педро де ла Виктория, как назвали его - Санта Мария де ла Виктория. Но дело было не так. Не мы плохие христиане, а Гомара - плохой писака.


Доречі писати хроніку Діас почав у віці 84!!! років користуючися своїми записами та спогадами. Дожив він доречі приблизно до 90 років. Так і згадується Усама ібн Мункиз який народився в рік Клермонської проповіді, а помер вже після того як Салах ад Дін відбив Єрусалим в хрестоносців. Звісно двох прикладів малувато для висновків, але люди які провоювали значну або й більшу частину життя, були багато разів поранені і при тому дожили до глибокої старості зберігаючи ясний розум та тверду пам'ять...

12/22/08 10:57 pm - Про тести...

...це не тест, це діагноз.

12/11/08 10:44 pm - Про людей...

Розповіла сьогодні колега про свою подругу - людина приклад того, що реальність така як її сприймають. Отже вона дуже любить жалітися:

- Як мало мені платять...
- Та в тебе ж зарплата під дві тисячі
- Так але через кризу премію на тиждень затримали

- Як я виглядаю, я ж мало не бомжиха - і при цьому поправляє комір новенької хутряної куртки

- Я бездомна, мені нема де жити.
- Ти ж живеш на Печерську у власній квартирі.
- Це не моя квартира, це сестри. вона мене може в будь який момент вигнати.
- Ти ж там прописана.
- Ну та й що вона мене може вигнати. Я з будь якого моменту бездомна.
- Ти що посварилася з сетсрою.
- Ні, але вона може...

- Ой, а якщо мене раптом звільнять, щож я робитиму.
- В тебе ж батьки багаті, в найгіршом випадку повернешся до них в п'ятикімнатну квартиру на Липки.
- А навіщо їм доросла дочка?

Але головна проблема то звісно чоловіки. В неї купа кавелерів, але всі кудись дуже швидко вшиваються.
- Я не розумію куди вони діваються? Мені ж не багато треба. Щоб він був багатий, мене любив. І щоб за вечір на мене витрачав не менше 400 гривень, бо якщо менше значить жлоб.

Саме цікаве, що ця дівчина аж ніяк не гламурна кіса, а людина яка з 2 курсу заробляє собі на життя, влаштувалася на роботу сама і працює архітектором, і якщо вірити нашій, то дуже толкова спеціалістка.

12/10/08 10:19 pm - Про Ібн-Хальдуна...

Жив був у 14 столітті араб Ібн-Хальдун, якого називають батьком соціології, про нього можна прочитати отут http://uk.wikipedia.org/wiki/Ібн_Хальдун Так от потрапили мені відривки з його праць (http://cliodynamics.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=143&Itemid=1). Зауважу що незважаючи на купу кавайних архаїзмів звучить на диво сучасно. Дуже ясний та прозорий виклад. Єдине, що після цього так і хочеться сказати більшості сучасних аналітиків, політологів і поголовно усім теоретикам від геополітики - оце мало пройти шістсот років щоб вас не вистачало витягти рівень першого соціолога?

12/9/08 11:57 pm - Про дитинство та впливи...

Зараз згадуючи дитинство я дивуюся від скількох дрібниць насправді залежить те якою буде людина - які були перші враження від багатьох речей, які книжки попадали до рук, які були перші книжки. Наприклад першою книжкою яку я прочитав самостійно коли навчився читати були Гайдамаки в ювілейному подарунковому виданні. Я пам'ятаю темну кімнату, жовте світло настільної лампи та книжка з гарними гравюрами на крейдованому папері і хоч той папір був блискучо білий, але люди на малюнках були темні з глибокими чорними очима... З незвички в мене аж паморочилося в голові з читання але я продовжував та продовжував читати аж доки не за тиждень чи може й більше не прочитав усе.

Чи наприклад бабця історичка зробила подаруночок у вигляді купи підручників з історії Стародавнього Сходу для студентів (а часом і не студентів) спеціалізованих вузів які я читав у віці 9-12 років. Тож звичними картинками мого дитинства були фотографії єгипетських саркофагів та промальовки ассірійських барельєфів "воїни здирають шкіру з полоненого князя такого-то" та інше подібне. В школі в мене була звичка малювати на уроках, що само по собі не дивно, тільки от за виключенням геометричних орнаментів усі інші малюнки зводилися до двох сюжетів - битви в яких багато маленьких фігурок воїнів з мечами, щитами та списами вкорочувало одне одному віку, та будівництва де безліч таких само маленьких фігурок кишіло навколо якихось недобудованих епічних споруд...

11/22/08 10:44 pm - Про тренування та зуби...

Після півторарічної перерви пішов знову на тренування. Що довго не ходив дуже відчувається. Отримав ребром шита по зубах... добре так, виплюнув чималий шматок, при цьому на щелепі зовні ні сліда, шелепа затерпла, але лише дома ледь знайшов звідки ж там відкололося...

11/21/08 09:18 pm - Про аптеки та націнки...

Сестра пояснила, що звідки беруться націнки в 100-150% про які зараз говорять показуючи турботу про народ. По-перше, це націнки не аптек, а різниця між митною та роздрібною вартістю. А в фармацевтичному бізнесі доречі зазвичай 2-3-4 посередники. По-друге, в "фізичному" обсязі торгівлі 2/3 в аптеках припадає на так звані "соціальні" ліки які аптека повинна мати в себе обов'язково якщо не хоче втратити ліцнзію. Націнка на ці ліки законодавчо обмежена і складає 10%. Я не хочу сказати, що аптеки займаються благодійністю, але погодьтесь зараз 100-150% націнки на виглядають зовсім по іншому.
Powered by LiveJournal.com